Je suis un idiot (я ідіот)

Cлово «ідіот» походить з давньогрецької мови і має два значення. Перше — це розумово відстала людина. Друге — приватна особа. Ідіотія — це не лише розумова відсталість. Ідіотія — це ще й приватне життя, власна справа.

Добре бути ідіотом. Ідіот може мати свою ідіотську думку, робити ідіотські справи. Носити ідіотські окуляри і не менш ідіотські шкарпетки. Може строчити ідіотські постики на своїй ідіотській сторінці в «пикокнизі». Але найголовніше, що може мати ідіот — це право на ідіотську власність.

lechashiy sostav idiotВступ

Ви ніколи не замислювались, чому в інших країнах економіка розвинута краще за нашу? Коли цікавишся цим питанням, то найчастіше про причину бідності в Україні кажуть: «Такий у нас менталітет», «Там [на Заході] люди інші», «Бідні, бо духовні [православні]» і подібну маячню. Кожна із цих версій не витримує жодної критики, адже коли наша людина емігрує до Штатів, наприклад, то кудись дівається «менталітет», «іншість» та «духовність». Емігрант поступово приймає правила гри і починає працювати за законами тієї країни, куди він виїхав. Те, що він іноді любить піти в тамтешній шинок, кирнуть за «покращення», абсолютно нічого не означає. Поведінка людини суттєво залежить від того середовища, в якій вона знаходиться, а не лише від її індивідуальних характеристик.

Тим не менше, разючу різницю важко не помітити. Так чим же Захід відрізняєтся від нас? На думку автора, Захід відрізняється від нас ставленням до приватної власності. Один із стовпів, на яких трималась Європейська цивілізація був власний бізнес. Чому Британська імперія була найбільшою за всю історію людства? Бо була імперією приватних компаній.

Оскільки я ідіот (приватна, ніким не вповноважена особа), в статті піде мова про мій ідіотський (тобто приватний) погляд на причини українських проблем.

Податки

Навіщо їх взагалі вигадали? Сенс? Якщо людина зацікавлена в збереженні свого майна або бізнесу, їй потрібні певні гарантії, що ніхто силоміць не відбере чесно зароблені статки. Хто може гарантувати такі умови? Держава. Держава, зокрема, й існує для того, щоб забезпечувати право на приватну власність. У неї для цього є репресивний апарат — поліція (або у кого як там воно називається). Крім того, держава повинна (ну, теоретично) захищати країну від зовнішньої агресії. Тобто податки — це добровільно-примусові грошові витрати платників, які підуть на силове та правове забезпечення зберігання їх приватної власності. Ці гроші підуть на придбання правоохоронними органами та збройними силами спеціального обладнання (зброї, техніки, тощо), створення нормативно-правового поля, в рамках якого повинні діяти представники силових структур, та на зарплатню для співробітників цих відомств. Отже, ми з вами зараз прийшли до однієї з двох базових функцій держави — силової і розглянули, як саме вона пов’язана із податками.

Свого часу американський економіст Лафер дослідив процес оподаткування і дійшов висновку, що кількість грошей, яку фізична або юридична особа згодна чесно сплачувати, носить оптимальний характер.

fig_1

Рис. 1 Крива Лафера

Своє спостереження він виразив за допомгою графіку, який подано на рисунку. З нього видно, що коли величина податку менша за оптимальну величину, його не сплачують. Податок тим паче перестають платити, якщо його розмір вище за норму. Податки не повинні бути надто великі або надто малі. Вони повинні бути такі, які повинні бути. Для того, щоб база платників податків росла, держава займається створенням законодавчого поля, яке робить умови ведення бізнесу максимально комфортними. Із цього випливає друга базова функція держави — законотворча.

Таким чином, держава — це підприємство, яке в першу чергу служить для забезпечення прав приватної власності та створення умов ведення бізнесу.

Вибори та виборці

Вибори — це легальний та безкровний засіб ротації кадрів в базових державних інститутах та гілках влади. Буває так, що уряд робить помилки, видає накази, які призводять до зниження економічних показників і, як наслідок, до зубожіння населення. Тоді люди на виборах голосують за ту політичну силу, яка може запропонувати виправлення ситуації. І результат залежить не тільки від тих, хто балотуєтсья, але й від тих обирає. Професійні якості обранців прямо пов’язані з тими, хто є виборцем.

Якщо у виборчому процесі приймає участь відповідальний виборець (а платник податків, тобто, бізнесмен, в першу чергу несе відповідальність перед своїми найманими працівниками та перед тими, у кого брав гроші на власну справу), тоді й результат, загалом, повинен бути нормальний. Глибоко переконаний, що сьогоднішня сумна ситуація — це наслідок, зокрема, помилок виборців та внутрішньої суперечності виборчої системи. Помилка полягає в тому, що наш громадянин бажає не того, чого потрібно бажати. В сучасній Україні виборче право гарантоване Конституцією для всіх без виключення громадян, які досягли 18-річного віку. Голосувати має право і той, хто отримує дохід із бюджету, і той, хто цей бюджет наповнює. Які ризики несе в собі таке становище?

Бюджетник, як і будь-яка нормальна людина, бажає збільшення своїх доходів. Але ж біда в тому, що йому законодавчо заборонено займатись підприємницькою діяльністю, адже він може використовувати своє становище задля збільшення прибутку. Тобто може вдатись до того, що є корупцією. Аби цього уникнути він — бюджетник — голосує за ту партію, яка запропонує йому легальне підвищення рівня доходів — збільшення зарплати.

Як можна підвищити зарплатню бюджетнику? Де узяти гроші? Очевидне і просте рішення — збільшити податкові ставки. І ось тут потрібно згадати криву Лафера. Певний час бізнес може витримувати їх підвищення, але якщо величина збору перевищить оптимальну, то тоді гроші із легального обороту почнуть перетікати в тіньову сферу. Адже будь який приватний підприємець буде зацікавлений в збільшенні прибутку та мінімізації витрат. Там, де в економічній системі зростає доля тіньової складової, там неодмінно з’являється ще й корупційна компонента («Мен, мнє нафік нє сдалісь ваши пабори. На, вазьмі, пірітрі там с кєм нада, а міня ні трогайтє»).

Таким чином, частина бізнеменів банкрутує, частина корупмується і згодом база платників податків зменшується. Але ж для того, щоб держслужбовець міг отримувати звичний рівень доходів, то потрібно знову підвищувати податки, що в свою чергу призведе до ще більшого звуження кола їх платників і економіка вражається вірусом корупції та стагнує. Країна потрапляє в замкнуте коло, коли одна проблема циклічно породжує іншу. В чому ще трагі-комічність такого стану речей? В тому, що чиновники, які забов’язані захищати власність платників податків, мимо власної волі стають для цих же самих платників однією з найбільших загроз їх власності. За такої ситуації правоохоронні органи перестають виконувати свої функції і починають робити те, із чим вони, власне, повинні боротись — зазіхати на приватну власність.

Закономірно, що держапарат за таких умов буде лише збільшуватись, адже чиновницьке місце стане реально тією зайнятістю, яка приноситиме найбільший дохід. Не випадково, що почне загинатись армія. І матимуть місце усі негативні наслідки, які ми спостерігаємо зараз. Справа не в поганих політиках та виборцях. Люди нормальні. Справа в самій системі, яка є кривою в своїй природі.

За що буде голосувати той, хто наповнює бюджет із власних грошей? За мінімізацію бюрократичного апарату, за те, аби в цей апарат потрапляли найбільш компетентні кадри, за дієздатну поліцію і т. д., а найголовніше, за те, щоб для нього і таких як він, створили найлагідніший інвестеційний та бізнесовий клімат.

Звісно, можна сказати, що вибори — це фарс. Можна процитувати фразу Марка Твена «Якби від виборів щось залежало, то нас би до них не підпускали» і т. д. Але задайте собі просте питання: якщо від нашого вибору дійсно нічого не залежить, то навіщо тоді зараз існує підкуп виборців та «гречкосійство»? Український громадянин — це органічна складова нинішнього поганого стану речей і потрібно в цьому зізнатись самим собі. Проміжний висновок: український громадянин — не важливо, розуміє він це чи ні — є одним із головних противників реальних реформ, які потребує країна. Не через те, що поганий. А через те, що йому так і не пояснили за що потрібно переживати і за що голосувати.

«Фсєравни»

І саме тому усі повинні мати право голосу. Гарне гасло. Привабливе. Одразу видно, що люди, які керуються такою ідеологією, бажають усім лише найкращого. Шкода тільки, що саме по собі це твердження містить в собі логічну суперечність. Люди не можуть бути рівні за визначенням. Тобто рівні права повинні мати ті, хто кладе свої гроші в бюджет, і ті, хто з цього бюджету живе, так виходить? Видається надзвичайно несправедливим факт того, що автор статті, працюючи в державній установі, не зробивши нічого такого, що б наповнило бюджет, має такі ж самі права, що й та людина, яка цей бюджет наповнює. Чому право бути інженером людина здобуває навчанням у вищому навчальному закладі, а право керувати країною (а вибори і є елементом керування країною) дається цій же самій людини просто так, коли вона досягає 18 років, без будь-яких цензів? Як бачимо, рівність — не синонім справедливості. А в даному випадку — це ще й вияв несправедливості та дискримінації. Ще один наслідок рівних прав — занепад соціальних ліфтів. Куди ще «ліфтувати», коли у тебе і так є усі права і ти можеш приймати участь у вирішенні долі держави?

В чому головна біда України і що з нею робити?

В тому, що гноблять бізнесменів. Не останню роль, переконаний, в цьому гнобленні відіграє громадянин саме через існуючу виборчу систему. Безперечно, він це робить несвідомо. Що робити і за що нам, українським виборцям, потрібно голосувати? За зниження податків, за покращення бізнес- та інвестеційних умов і в жодному разі не за підвищення соціальних стандартів, пенсій та зарплат бюджетникам. Більше того, потрібно бажати зменшення державних видатків на ті сфери життя, які не є пріорітетними функціями держави. Тобто потрібно скоротити фінансування усього того, що не пов’язане із армією, поліцією та законодавчими інститутами (суддями і т. д.). Так, це призведе до суттєвого зниження рівня доходів бюджетних працівників — вчителів в державних школах, науковців в державних наукових установах та лікарів в державних лікарнях. Проте зменшення доходів з держбюджету може бути компенсовано зайнятістю в приватному секторі. На щастя, це зниження рівня життя буде короткочасним — на кілька років (до 10).

Зниження податків буде мати досить парадоксальний ефект: на перших етапах цього періоду дійсно спостерігатиметься дефіцит держбюджету, але наслідком зниження податків неодмінно стане розширення бази їх платників. В результаті, через кілька років бюджет буде отримувати більше надходжень. Адже, погодьтесь: 10% від 100 млн. грн це більше, ніж 40% від 100 тис. грн, чи не так? Просто Україна не може зараз дозволити собі бути соціальною державою.

Усі без винятку розвинуті країни Європи стали заможними не в результаті того, що стали соціальними, а навпаки — вони стали заможними, а потім вже дозволили собі соціальні видатки. Крім того, соціальна держава має ще одну неочевидну «Ахілову п’яту», окрім зниження економічних показників. Коли держава забезпечує тільки права приватної власності та законодавче поле для підприємницької діяльності, то бізнесмен ставиться до чиновника, який живе з його податків, як до найманого працівника: якщо буде працювати незадовільно, то найму іншого. Тобто чиновник залежить від підприємця більше, ніж підприємець від чиновника. В ситуації, коли твій дохід цілком залежить від дій держслужбовця (а при виплаті пенсій чи соц. видатків саме такою ситуація і є), то підпорядкованість громадянина державі суттєво зростає і водночас зростає і влада чиновника.

З вищеописаного виникає цілком резонне питання: а чи погодяться наші виборці на те, щоб проголосувати за подібні тези? Чи погодяться затягнути паски на кілька років? Чи погодяться припинити бачити в приватному бізнесі один із найстрашніших гріхів, як це нав’язували за радянських часів? Моя відповідь така. У цієї проблеми два вирішення: або обмеження кола виборців колом платників податків (але це не можливо, оскільки суспільство отруєне лівацькою ідеологією, згідно з якою «фсєравни», крім того, така заборона може стати реальним приводом до силового перевороту), або розтлумачення людям того, чого їм потрібно бажати насправді. Останній спосіб менш ефективний та дієвий, але менш ризикований. Перший дуже ризикований, але суттєво дієвіший. Важко усім донести, що затягування пасок на значний проміжок часу — це нагайна необхідність, особливо, зважаючи на тотальну недовіру електорату до потенційних обранців. Крім того, якщо і з’явиться партія, яка декларуватиме постулати, подібні до тих, що були наведені в статті, чи багато за неї проголосує? Цю партію затьмарять популісти, які казатимуть, що «банани ростуть на тополях». Кількість виборців, що підтримають реальних реформаторів буде зневажливо мала і просто потоне у голосах тих, що підуть за популістами, адже вони озвучують такі приємні речі. Тому автор вважає, що потрібно ліквідувати хоча б на певний час загальне виборче право. Але це мої персональні погляди і вподобання.

Висновки

  • Ми не кращі і не гірші за інших. Ми — нормальні люди.
  • Корупція — це супутник і наслідок зарегульованості економіки, великої кількості папірців, роздутості держапарату, який виконує функції, для яких не призначений, та високої частоти контактування громадян із чиновниками, а не результат «генетичної схильності до корупції у народу».
  • Не тиран народжує натовп, але натовп народжує тирана.
  • Держава здебільшого повинна опікуватись законодавчим полем для комфортного ведення бізнесу та забезпеченням прав приватної власності в сукупності із захистом від зовнішньої агресії, а не «пенсіями та зарплатами». Буде займатись обороноздатністю, поліцією та створенням умов для бізнесу, буде й усе інше. Не навпаки.

Успіхів.

Матеріал вперше опубліковано на сайті www.donpress.com

  • Garrett

    Понимая, что это все противоречит Конституции примерно как крымский референдум, тем не менее мысль здравая и не нова. По очевидным причинам, без узурпации власти/выхолащивания самого процесса выборов по примеру совка реализована не будет.